Продовження. Першу частину інтерв’ю читайте тут.

– Йосифе Михайловичу, як оцінюєте інвестиційну привабливість міста?

– Так, багато-хто каже, що мають прийти інвестори… Я не думаю, що ми дуже їм цікаві. Інвестори землі наші хочуть забрати, може скоро ліси почнуть забирати, але щоб щось будувати? Ну хіба заради дешевої робочої сили…

– А ці чутки чи то про сонячну електростанцію, чи то про акумуляторний завод?

– Це були лише чутки, жодного офіційного звернення ні від кого не було. Я за то, нехай би хтось заходив, ми би тільки заохотили сюди людей, дали би повне сприяння, але офіційно поки що ніхто нічого.

– Як складається співробітництво з радами вищих рівнів, районною та обласною, з державними адміністраціями, фондом регіонального розвитку? Дають якісь кошти?

– Мені надзвичайно приємно співпрацювати з нашим губернатором Степаном Барною. Це людина, яка хоче щось зробити, хоче допомогти… не завжди все виходить, але от його особиста заслуга, що в минулому році на реставрацію Ратуші держава виділила 9.6 млн. грн. Такого раніше не було. Перші гроші на ратушу ми отримали в 2006 році, це було 3 мільйони, але їх дали в листопаді чи на початку грудня, тобто освоїти їх вже було неможливо, і частково ми їх віддали до бюджету. Наступні роки, 2007-2008, держава давала по мільйону, і на тому все було зупинено. Починаючи десь з 2013 року міська рада готова була вкладати свою частку коштів для того, щоб щось робити. І тільки завдяки губернатору, коли він приїхав у Бучач, пішов подивитись на ратушу… мені сподобався його такий господарський стиль: «Скільки ви можете дати на ратушу? 20% зможете?». Кажу: «Звичайно, зможемо! Але скільки ви дасте?». Відповідає: «Дамо стільки, скільки буде треба». На той час був зроблений кошторис на 12 мільйонів, то квітень 2018 року. Тяжко було для міської ради виділити два мільйони, але ми на то пішли, бо інакше могли втратити тих 9 мільйонів державних коштів. Губернатор свого слова дотримав, і гроші були використані. Реставратори практично завершили роботи.

Залишилась проблемною одна сторона фасаду, проектанти ніяк не можуть визначитись чи робити там розкопки, в них є різні версії, що там були ще одні сходи спереду, що вхід був не такий, який він є, і це все потребує дослідження. Восени роботу почали археологи, але з морозами припинили. Але навесні треба буде все ж ті розкопки зробити і довершити реставрацію тої фасадної сторони.

– Коли обіцяють закінчити?

– Коли будуть гроші, ми ще не знаємо скільки це все буде коштувати. Поки що обіцяють до кінця березня закінчити всі внутрішні роботи.

– І як планується використовувати ці приміщення?

– Я не знаю хто прийде пілся мене, але моє бачення – я вважаю, що там мав би бути музей. Щоб тою ратушею користувались не кілька чиновників, а все населення міста і району. Якщо там буде музей, то можна буде організувати поїздки, щоб школи по графіку… щоб їм розказали про Бучач, про Бучаччину, їм би таке запам’яталося на все життя.

– І все ж, чи є якась співпраця в рамках обласних програм чи проектів, що фінансує ДФРР?

– Ми подаємо постійно свої проекти. На початках ми їх подавали більше. 5-6 проектів щорічно ми подавали на конкурси, але завжди їх не включали в фінансування. Тепер ми подаємо 1-2, бо подача документів на конкурс тягне за собою суттєві витрати – має бути перерахований кожен кошторис, в бюджеті має бути наперед передбачено співфінансування, і ми просто витрачаємо на ті перерахунки міські гроші, а толку нема. Цього року ми подали на конкурс ДФРР проект по будівництву очисних споруд на Південному масиві. Вартість цих робіт десь 15 мільйонів і без допомоги держави ми не обійдемося. Але їх варто поставити, бо ті, що є, вони не працюючі, вони морально та фізично застарілі та їх навіть неможливо вже відновити, треба будувати нові. Проекти всі нами зроблені. Ми маємо ще один проект очисних споруд в районі Чортківського роздоріжжя для тих багатоквартирних будинків. Наше місто таке специфічне, що неможливо побудувати одні централізовані очисні споруди, треба будувати кілька локальних. Тому починаємо з одного. Дадуть гроші хоча би на Південний масив – вже буде хоч щось. Але, я вважаю, Південний масив росте, це перспективний напрямок розвитку міста, і там актуально.

– А по центральній частині міста? Злив неочищених стоків у Стрипу? Що робити?

– Тільки локальні очисні споруди. Треба думати десь в районі міського скверика, ставити якісь невеличкі, а другі в районі костелу. Іншого варіанту я не бачу.

– На якому етапі зараз транскордонна співпраця Бучача? Чи є в нас місто-побратим?

– Є, це Казімежа-Велька, містечко недалеко від Кракова, ми співпрацюємо з ними.

Але ця співпраця зводиться до чисто таких дружніх відносин. В них є таке гарне свято «дожинки», то вони запрошують нашу делегацію, вони нам показують своє місто, Краків. А коли в нас День міста, то ми їх запрошуємо і вони до нас приїжджають, і ми їм показуємо Язлівець, Зарваницю, Почаїв – водимо по своїх визначних місцях. До співпраці якоїсь економічної, бізнесової поки що ще не дійшло. Єдине, що наш агроколедж має свої зв’язки з коледжем Казімежа-Велька, і відбувається обмін студентами. Хотілось би, звичайно, щоб це було якось на вищому рівні, і щоб це були не тільки культурні відносини, дружні, але й щоб це було якось на економіку зав’язано…

– Розкажіть про свою поїздку в Китай, тема цікавить багатьох. За які кошти та який результат?

– (сміється) Ну, по-перше, поїхав суто за свій кошт, хоча міг поїхати за рахунок міської ради. Я не хотів цього робити, бо знав, що таке викличе купу критики. Тому взяв відпустку… в мене є добрі знайомі в Іванофранківській та Львівській області, і є центр співпраці між Китаєм та Україною, і там збираються мери міст… поїхати в Китай, запропонувати своє бачення що ми можемо… і от мені запропонували, якщо є таке бажання, поїхати. Зі мною був мер Тернополя, мер Хмельницького, потім мер Трускавця, Фастова – з таких більших міст, ще й інші. Ще були губернатори двох областей.

Поїхали подивитись що таке Китай, що він може нам запропонувати. Китайці зацікавлені зайти кудись, вкласти свої гроші… Для початку я сказав їм, що ми зацікавлені в співпраці, згідні, щоб вони приїхали до нас, запропонували якісь інвестиційні проекти, ми би їх розглянули. Рано чи пізно, але нам доведеться повчитися в них… я побачив то «китайське чудо», яке вони створили в економіці – то дійсно чудо.

Ми там були кілька днів, мені дуже приємно, що нас приймав мер одного з міст – воно ніби невеличке за китайськими мірками, але населення там 10 мільйонів. Там підвісні мости, траси, будинки… а все довкола – скали. От як китайці змогли серед скал таке зробити, такі чудеса витворяти, а ми на таких прекрасних землях, на таких чорноземах – і не годні собі ради дати…

Ну, це була така поїздка ознайомлювальна, вона мала би бути передісторією того, що китайці колись все ж-таки приїдуть до нас… і хоча вони спершу цікавляться великими містами, але ми «засвітились», що є таке місто Бучач на Україні, і це місто хоче співпрацювати з китайською стороною.

– Була можливість особисто презентувати конкретно Бучач?

– Ні, якісь проекти представляли тільки великі міста.

– Ваша особиста позиція щодо проектів самоорганізації населення (ОСББ, ОСН).

– Від ОСББ ми нікуди не дінемось, немає заднього ходу – держава не передбачила. Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» комунгосп фактично усунутий від управління житловим фондом, ми до нього зараз вже не маємо ніякого стосунку (насправді згаданий ЗУ нічого нового не сказав, ці норми існували задовго до його прийняття, ще з 1992 року – А.Д.). В останні роки ми ще його утримували, і з бюджету щось докладали… мені дуже приємно, що ми встигли зробити всі плоскі покрівлі; не знаю як би люди самі зараз давали собі раду, там дуже великі затрати.

Тепер людям залишилось тільки утримувати будинок в належному стані. Тому ОСББ. Але вони зараз знаходяться тільки на стадії формування, люди ще не знають що воно таке, чи то варто чи не варто… але іншого поки що держава не придумала. І як є можливість десь взяти якісь кошти, виграти якийсь грант – всюди треба ОСББ. (Це загальноприйнята практика усіх цивілізованих держав. Багатоквартирний будинок – це завжди юридична особа, і управління ним відбувається за тими ж принципами, що й в акціонерному товаристві, з деякими особливостями – А.Д.). Але коли є можливість приймати участь в якихось грантах – наші голови ОСББ чомусь пасивні, чи вони не вірять в то… але, я думаю, пройде час, і вони будуть стояти в черзі за грантами. Якби хтось один виграв, то це буде дуже позитивний приклад, за яким підуть всі.

– Чи готові ви спробувати, як пілотний проект, утворити орган самоорганізації населення, який законодавством розглядається як елемент системи місцевого самоврядування, відповідно до профільного Закону, та делегувати йому частину повноважень міської ради і передати кошти на їх реалізацію? Такого досвіду в нашому районі ще немає.

– Я відповім так: я відношуся до тої категорії людей, які сім разів міряють, і один раз ріжуть. Я завжди звик вчитися на чужих помилках, ніколи не лізу вперед, щоб пробити стіну, а потім думати «що я наробив». Я би хотів подивитися як десь це зроблено, не хотів би першим тут бути.

– Тобто, якщо Ви побачите позитивні приклади десь тут недалеко, то готові спробувати?

– Так, але треба подивитися.

Далі буде…

Розмовляв
Анатолій Дубина

Фото ратуші
Олег Гребеньовський

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь