Відомі люди Бучаччини

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА.

З нею квітнули троянди і співали солов’ї.

В усьому музичному світі кінця ХІХ – першої чверті ХХ століття Соломія Крушельницька була символом досконалості й неперевершеності. Видатний італійський поет Д. Кардуччі писав: «Там, де проходить Соломія, квітнуть троянди, й співають солов’ї».

Народилася Соломія Амбросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у мальовничому селі Білявинці, що на Бучаччині в сім’ї священника. З 1878 року вони перебралися у село Біла, неподалік від Тернополя, звідки вже нікуди не переїзджали.

Співати Соломія почала з маленьких років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. В 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка заспівала в хорі товариства «Руська бесіда».

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С.А. Крушельницьку у Львові, на Личаківському кладовищі, поруч з могилою друга і наставника – великого Каменяра.

 

ІОАН ГЕОРГІЙ ПІНЗЕЛЬ.

Сучасний Бучач з його величними архітектурними пам’ятками важко уявити без постаті геніального скульптора – Іоана Георгія Пінзеля та без його славетних творінь, які і до сьогоднішнього дня милують око туристів та бучачан, а також визначають архітектурне обличчя міста. Серед найвидатніших європейських митців XVIII ст., мабуть немає скульптора більш загадкового ніж Пінзель, а його твори посідають особливе місце серед скульптури періоду бароко і рококо. Скульптор залишив після себе незрівнянні шедеври кам’яної та дерев’яної пластики на теренах Бучаччини. Він є автором кам’яних придорожніх статуй Яна Непомука (1750), Богоматері (1751), біблійних та міфологічних скульптурних груп на Ратуші, яка стала однією з найвидатніших споруд у Європі.

Працював над вівтарями в Покровській церкві, Успенському костелі, залишив одну з кращих робіт – скульптуру св. Онуфрія в селі Рукомиш, неподалік Бучача.

Творча спадщина І.Г. Пінзеля стала яскравою сторінкою в історії не лише українського, а й світового мистецтва.

 

ЙОСЕФ АГНОН .

Нобелівський лауреат із Бучача.

Народився письменник в єврейській родині ремісника в древньому Бучачі 17 липня 1888 року. Влітку 1908 року Чачкес (справжнє прізвище) разом із іншими одновірцями – бучацькими євреями – емігрував до Німеччини, одружився, а згодом із дружиною і двома дітьми виїхав до країни своїх предків – Палестини. Поселився в передмісті Єрусалима. Тут Чачкес прийняв єврейське ім’я і прізвище Агнон.

На побачення із рідним містом Агнон приїздить із Єрусалиму невдовзі після Першої світової війни.

Роман українською мовою має назву «На морській глибині» (1935 р.), під такою назвою уривки з нього друкувалися в українських виданнях США, Канади, Німеччини. Саме за твір «На морській глибині» Агнон був удостоєний Нобелівської премії в галузі літератури за 1966 р.

Помер Йосеф Агнон 17 лютого 1970 року в місті Реховот (Ізраїль).

 

ЙОСИП КНЕБЕЛЬ.

Видавець книг.

21 вересня 1854 року в Бучачі у сім’ї купця Миколи Кнебеля народився син Йосиф, якому судилося зайняти одне з видатних місць в історії російської культури кінця ХІХ – початку ХХ століття. У Відні, де після Бучача він поселився, закінчив екстерном гімназію і вступив на фізіологічний факультет Віденського університету. Він закінчив і Віденську Академію комерційних наук. Місцем своєї майбутньої книготоргівлі і видавничої діяльності Кнебель волею долі обрав Москву. Тут працював прикажчиком в магазині іноземних книг фірми І. Дейбнера, а потім в 1882 році спільно з московським товаришем П.Ф. Гросманом заснував книготоргову фірму «Гросман і Кнебель».

Вершиною видавничої діяльності Й. Кнебеля стала багатотомна «Історія російського мистецтва» за редакцією І.Е. Грабара. Кнебелем було випущено понад 400 дитячих книг для дітей різного віку.

 

МАР’ЯН КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ.

Фундатор українського театру.

Мар’ян Крушельницький – народний артист, професор, один із фундаторів українського театру. Село Пилява на Бучаччині пишається тим, що 18 квітня 1897 року тут, в сім’ї небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких, народився син Мар’ян. Він навчався в Тернопільській українській гімназії, був учасником трупи «Тернопільські театральні вечори».

Наприкінці 1923 року театр «Руська бесіда» було ліквідовано, а згодом у Галичині закрили всі українські культурні заклади. Крушельницькій виїзджає до Праги. Там він втупив на філософський факультет Празького університету..

У 1924 році повертається в Україну, а в грудні цього ж року вступає до театру «Березіль» у Харкові, де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер-постановник і художній керівник театру Л.Курбас, актори А.Бучма, Д.Антонович, Н.Ужвій.

 

ОСИП НАЗАРУК .

Ідеолог і літератор.

У 1873 році в селі Язловець на Бучаччині народився майбутній письменник Осип Назарук. Доля щедро наділила його невичерпною творчою енергією, неабияким літературним талантом. І це дало змогу Осипу Назаруку повести читачів у світ історичних героїв, де крізь століття наче перегукнулися ті, ким гордиться Галичина – мудра Роксолана, хоробрий Ярослав Осмомисл і Українські Січові Стрільці. З його іменем пов’язане видання «Вісника Пресової квартири У.С.С., гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал», «Самоохотник», щомісячника «Шляхи». Уже в 1916 році з друкарні наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця О. Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців», а у Відні побачила світ його ж книжка «Над Золотою Липою». У тому ж 1916 році у Львові вийшла ще одна книжка – «З кривавого шляху Українських Січових Стрільців», до якої був безпосередньо причетний Осип Назарук..

Помер Осип Назарук шістдесятисемилітнім у 1940 році в США. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах..

 

МИХАЙЛО ОСТРОВЕРХА.

Січовий стрілець і письменник.

Народився 7 жовтня 1897 року в Бучачі. Під час першої світової війни служив в полку Українських Січових Стрільців, а після війни був інтернований в Польщі. Після звільнення працював у «Просвіті» в Станіславові. Мав добрий голос. Друкував в українських часописах «Діло», «Новий час» у Львові вийшли такі праці: «Кавур», «Міркування на мистецькі теми», «Без докору», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубівки», «Обніжками на битий шлях», «На закруті», «Великий Васильянин», «Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький», «Блиск і темряви», «Берегами мандрівки», «Володар Макіявеллі», «Наперекір».

Помер письменник 17 квітня 1979 року в Нью-Йорку (США).

 

 

 

 

МИХАЙЛО ГАЛУЩИНСЬКИЙ.

Визначний громадський та політичний діяч, публіцист.

Народився в Бучачі у 1878 році. Навчався у місцевій гімназії, вищу освіту здобув у Львові. У 1910-1914 роках був директором гімназії «Рідна школа» в Рогатині. Під час Першої світової війни у званні поручника виконував обов’язки коменданта Українських Січових Стрільців, згодом працював референтом при вищому командуванні австрійської армії. У повоєнний період М. Галущинський – на посаді професора Українського Тайного Університету у Львові, був також головою та почесним членом «Просвіти». У 1928-1930 роках його обрали сенатором від Українського Національно-Демократичного Об’єднання та заступником президента польського сенату. Він автор спогадів «З Українськими Січовими Стрільцями» (1934), низки праць на педагогічні теми. Помер у 1931 році.

 

 

 

ТИТ ГАЛУЩИНСЬКИЙ.

Вчений-бібліїст, історик Церкви, педагог.

Народився в Бучачі у 1880 році. Навчався у Бучацькій та Тернопільській гімназіях, вищу освіту здобував у Львові, Відні, Фрайбурзі та Інсбруці. У 1916 році отримав звання доцента Львівського університету. Протягом 1920-1927 років був ректором Греко-католицької Духовної семінарії у Львові З 1927 по 1931 роки – ігумен монастиря у Львові. З 1931 року перебував у Римі. Від 1949 року Тит Галущинський – протоархімандрит Василіянського чину та консультор Конгрегації Східної Церкви. Автор численних статей на богословські, філософські та суспільні теми. Найважливіші праці: «Історія біблійна Старого Завіта» у трьох томах (1914-1934); «Значення св. Письма в проповідництві» (1923); «Acta Innocentii Papae III (1198-1216)» (1944). Помер в 1952 році.

 

 

 

МИКОЛА ШЛЕМКЕВИЧ.

Філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч, дійсний член НТШ та УВАН.

Народився в селі Пилява. Освіту здобув у Віденському університеті на факультеті філософії (1923-1926) та в Сорбоні (1928-1929). У 30-х роках у Львові Шлемкевич був головним ідеологом політичної організації Фронту національної єдності, редагував журнал «Перемога». У 1941-1944 роках він – головний редактор «Українського видавництва». Переїхавши до США, працював у редакції « Енциклопедії Українознавства», заснував видавництво «Ключ» та часопис «Листи до приятелів» (1953-1966). Перші публікації вийшли в 1926 році. М. Шлемкевич – автор 58 книг з проблем філософії, української культури та політичної думки. Найголовніші: «Філософія» (1934); докторська дисертація, видана в 1981 році як «Сутність філософії»; «Українська синтеза чи українська громадянська війна» (1946, 1949); «Загублена людина» (1954); «Галичанство» (1956). Вчений досліджував психоетнічний портрет сучасного українця. Роки життя – 1894-1966.

 

 

ЯН АДАМОВСЬКИЙ.

Польський актор театру, кіно й телебачення, письменник.

Народився у 1923 році в Бучачі. Тут минули його дитинство та юність. Згодом він жив на Поліссі та Гуцульщині. Під час війни працював на тартаці робітником, вантажником, лісорубом у Карпатах і рільником на Поділлі. У 1945 році Я. Адамський оселився в Кракові, там закінчив юридичний факультет Ягелонського університету (1947), але артистичні здібності та мистецькі зацікавлення назавжди зв’язали його з театром. У 1946 році склав акторський іспит у Студії Драматичній Іва Галла в Кракові. На сцені дебютував 9 листопада 1945. Виступав у Театрі ім. В. Сімашкової у Жешові (1954-1957), у Кракові в Театрі ім. Юліуша Словацького (1957-1997). Знімався в художніх телевізійних фільмах. Ян Адамський – автор збірок оповідань «Odwiedziny» (1975), «Przed odlotem» (1982). Перша написана після відвідин Бучача і є своєрідним дарунком землякам. Актор нагороджений Орденом Відродження Польщі (1983) та іншими відзнаками. Помер в 2010 році.

 

 

РОМАН ВОРОНКА.

Вчений математик, професор, громадський діяч.

Народився 12 січня 1940 року в Бучачі. Його батько – лікар, мати – вчителька мови та географії. Роману не виповнилось й року, як совєти арештували і вбили батька. У 1944 році родина покидає рідне місто і виїжджає до Німеччини, а в 1947 переїздить до Америки. Там Роман закінчив середню школу, університет в Нью-Джерсі, захистив магістерську, докторську, став професором. Роман Воронка відомий у США як громадський діяч. Він голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка, співзасновник фонду допомоги Руху, фонду допомоги Україні, фонду допомоги дітям Чорнобиля. Р. Воронка відвідує Батьківщину, співпрацює з вченими, нагороджений почесним званням – заслужений діяч науки і техніки України.

 

 

МИКОЛА БЕВЗ.

Архітектор, педагог, історик архітектури.

Народився 19 грудня 1954 року в Нагірянці, тепер в межах Бучача. Навчався у Бучацькій художній школі, Львівському державному політехнічному інституті на факультеті архітектури (1972-1977), в аспірантурі при Центральному науково-дослідному і проектному інституті містобудування в Москві. 1990 року захистив кандидатську дисертацію, а 2004 – докторську «Методологічні основи збереження та регенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст (на прикладі Західної України)». З 1992 року М. Бевз працював на посаді доцента, з 2002 року очолює кафедру реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. Він автор понад 170 наукових публікацій, які стосуються дослідження, збереження та реставрації містобудівної спадщини України, а також майже 30 містобудівних і архітектурно-регенераційних проектів. Підготував 10 кандидатів архітектури. У 2001 – 2010 роках був віце-президентом Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та історичних місць ICOMOS.

 

 

ПАВЛО ГАЙДУЦЬКИЙ.

Вчений-економіст, педагог, державний діяч.

Народився 6 серпня 1950 року в селі Берем’яни. Випускник Тернопільського фінансово-економічного інституту (1972). Захистив кандидатську дисертацію (1976), докторську – «Аналіз і контроль міжгалузевої господарської діяльності агропромислових формувань» (1990). З 1991 року – професор, академік Української аграрної академії наук (1995). Працював у Міністерстві сільського господарства УРСР (1978-1985), очолював кафедру і був проректором Республіканської вищої школи управління АПК (1985-1991). Працював міністром сільського господарства і продовольства в 1995-1996 рр., заступник глави Адміністрації Президента України в 1997-2000 рр., радник Президента і Прем’єр-міністра України в 2005, 2006 рр. З 2008 року – директор Інституту стратегічних оцінок. Вчений підготував 11 кандидатів економічних наук. Він – автор понад 500 наукових праць, у тому числі 50 монографій, посібників, книг. Лауреат премії ім. Туган-Барановського (1994), заслужений діяч науки і техніки України (1998), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (2000), ІІ (2002), І (2004) ступенів.

 

 

РОМАН ВАСИЛИК.

Художник, іконописець, педагог.

Народився 8 жовтня 1947 року в селі Бариш. Навчався в Бучацькій художній школі (1960-1964), в Ужгородському художньому училищі ім. Ерделі (1964-1968), у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1968-1973), де залишився викладати (нині Львівська національна академія мистецтв). У 1988-2000 роках він – декан факультету «Інтер’єр і обладнання», очолював кафедру проектування інтер’єрів, заснував першу в Україні кафедру сакрального мистецтва (1995). Р. Василик запроектував і впровадив понад 50 об’єктів музейного та сакрального характеру, він автор близько сотні наукових публікацій, зокрема посібника «Українське сакральне мистецтво» (2001). У 1991 році отримав звання доцента, а в 2002 – професора. Член Клубу українських митців у Львові (з 1990), учасник багатьох українських та міжнародних виставок. За плідну творчу, педагогічну та наукову діяльність Роман Василик відзначений почесними званнями – заслужений діяч мистецтв України (2002) та народний художник України (2009).

 

 

МИХАЙЛО СОХАНІВСЬКИЙ .

Актор і диригент.

Народився в селі Жизномир у 1915 році. Дебютував у театрі «Богема» 1936 року, згодом працював у театрі ім. М. Садовського (керівник О. Карабіневич), у совєцький період – в обласному театрі ім. І. Франка в Бережанах, в еміграції – в Національному театрі під проводом Ганни Совачевої в Зальцбургу (Австрія). Після переїзду до Канади (1949) оселився в Едмонтоні, там продовжив працю актора та диригента. На рідній землі побував як співак хору Д. Котка. М. Соханівський зіграв понад п’ятдесят ролей. Серед них Молодецький у «Король стрільців», Микола в «Наталці Полтавці», Антін у «Пошились в дурні», писар у «Запорозькім скарбі», Іван у «Суєті», Мусій у «Степовому гості» та ін. Пмер у 1999 році.

 

 

ЗІГМУНД ФРЕЙД

Психолог.

Знаковою для Бучача є постать Зігмунда Фрейда – австрійського психолога і невролога єврейського походження, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки. Автор багатьох наукових праць в галузі психоаналізу. Родинне дерево Фрейдів, що було укладено в 1914 році на основі написів на надгробках єврейського кладовища в Бучачі, що на Тернопільщині, свідчить про те, що тут народились і проживали дідусь та бабуся знаменитого психоаналітика. Відповідно до родинного дерева Зиґмунда Фрейда, прізвище Фрейд пішло від жіночого імені Freide. Це було ім’я важливої жінки, прабабусі Шломо Фрейда (діда Зиґмунда), яка мешкала в Бучачі. 1710 рік зазначений як орієнтовний рік її народження. Написи на могильних плитах єврейського кладовища в Бучачі свідчать про те, що принаймні 4 покоління предків Фрейда по лінії батька до Шломо Фрейда мешкали в Бучачі. Зокрема, його прадід Єфроїм Фрейд. Дід Зигмунда Шломо (Соломон) Фрейд народився в місті Бучачі, замолоду переїхав до Тисмениці. За одними даними, немає достатніх доказів, що батьки Зигмунда мешкали у Бучачі. Але за іншими даними, вони мешкали у цьому місті до переселення в німецьке місто Фрайберґ (нині — місто Пржибор у Чехії) поблизу кордонів Пруссії та Австрії.

 

 

ДЖО ДАССЕН.

Французький співак, композитор і музикант американського-єврейсько-українського походження.

Він має бучацьке коріння. Народився музикант 5 листопада 1938 р. в Нью-Йорку в сім’ї режисера єврейського походження Жуля Дассена (Julius Moses Dassin) і угорської скрипальки Беатріс Лонер (Beatrice Launer). Вся родина співака походила із Західної України. Його дід по батькові Шимон Доцин був з Кам’янця-Подільського. Прадід — Мойше-Вольф, з Сатанова, прабабуся — Злата Гольдштейн. Бабуся (дружина Шимона Доцина) — Берта Фогель (Berthe Vogel). Дід по матері — доктор Луїс Лонер, походив з Бучача (на той час Галичина, Австро-Угорщина). У 1960-х роках до музиканта приходить перший успіх: «Les Dalton», «Guantanamera», «Siffler sur la colline» і «Les Champs-Élysées». Протягом наступних десяти років він випускає ще цілий ряд успішних пісень, серед яких «L’Amérique», «Le Moustique», «Si tu t’appelles mélancolie», «L’Été indien» і «Le Café des trois colombes». Джо Дассен записує свої пісні різними мовами: французькою, англійською, німецькою, іспанською, італійською і грецькою. Він став справжнім символом Франції та одним з найбільших співаків в європейській історії. Досконала музика Джо Дассена принесла йому міжнародну славу, а разом з нею величезна кількість самих різних премій і нагород. Музику Джо Дассена можна почути в декількох фільмах. Наш герой, з бучацьким корінням , був одним з найяскравіших і найбільш затребуваних артистів не тільки у Франції, але і у всій Європі. За цей час співак випустив безліч студійних платівок, а також безліч збірників та дисків з концертними виступами. Його пісні «Et si tu ‘existais pas», «L» Amérique», «A Toi», «Les Champs-Elysees», «Si Tu T’en appelles Melancolie», «Le Petit Pain Au Chocolat», «l’ete Indien» стали воістину безсмертними хітами. Співак прожив 41 рік, але оксамит його голосу хвилює й нині.

 

 

БОГДАН ФУТЕЙ.

Правник, адвокат, політичний і громадський діяч, доктор права, професор.

Народився 28 червня 1939 р. в селі Бариш на Бучаччині. У 1964 р. закінчив Західний резервний університет (США). У 1968 р. здобув ступінь доктора права. Протягом 1968-1972 рр. – партнер юридичної фірми «Футей та Раковський». З 1972 до 1974 р. – головний заступник прокурора м. Клівленда. Протягом 1974-1975 рр. – виконавчий асистент мера Клівленда. У 1975-1984 рр. – партнер Юридичної фірми «Базарко, Футей та Оришкевич». З травня 1984-го – голова Комісії з урегулювання закордонних претензій США. З 1987 р. – суддя Федерального суду претензій США. Нагороджений орденами Князя Ярослава Мудрого та «За заслуги» ІІ ступеня.

 

 

 

 

МИКОЛА ПОТОЦЬКИЙ.

Староста Канівський, дивак, авантюрист і великий меценат.

Роки життя – 1708-1783. Навчався у вищій школі при Єзуїтському монастирі у Львові. Мав здібності до літератури. Отримавши після смерті матері (1733) велику спадщину, розпочав нове життя. Молодий магнат поринув у громадські та політичні справи. У 40-х роках, під впливом отців василіан, розпочинається меценатська діяльність М. Потоцького. Найбільше фундатор (так величали Потоцького) прислужився Бучачеві. Тут, за його сприянням, побудована ратуша, монастирський храм Чесного Хреста. Костел Успіння Богородиці, церква св. Покрови, відновив церкву св. Миколая, встановив фігури на в’їзді у місто та передмістя, спорудив власний палац.

 

 

 

МИХАЙЛО СТАНКЕВИЧ.

Мистецтвознавець, педагог, громадський діяч.

Народився 1948 р. в селі Жизномир. Фахова освіта: Бучацька художня школа (1964), Косівське училище прикладного мистецтва (1968), Київський державний художній інститут (1978). У Бучачі працював художником, викладав естетику; з 1980 року науковий співробітник Музею етнографії та художнього промислу у Львові, завідувач відділу Інституту народознавства НАН України (1991-2008). Захистив кандидатську дисертацію про орнаменти витинанок (1986), докторську – «Українське художнє деревообробництво ХVІ – ХХ ст.» (1995). З 1999 року – голова Спілки критиків та істориків мистецтва, головний редактор збірників «Мистецтвознавство». Автор майже 200 наукових праць, зокрема 14 книг. 2000 року отримав звання професора, а 2002 – обраний членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України. Лауреат премії С. Гординського (2004). Помер в 2017 році.

 

 

КОРНЕЛЬ УЄЙСЬКИЙ.

Польський поет, драматург і публіцист.

Народився у 1823 році в селі Берем’яни. Походив із заможної родини, яка 1839 року переїхала в Давидів поблизу Львова. Спочатку навчався дома, від 1831 року – в Бучачі в школі отців василіан, згодом у Львові. У цей період з’явилися його перші вірші. У 1847 році К. Уєйський знайомиться в Парижі з Ф. Шопеном, Ю. Словацьким, бере участь у революційних подіях, що змінило характер його поезій. На 1844-1848 роки припадає рання творчість, зібрана у книгах « Квіти без запаху» (1848), «Зів’яле листя» (1849). З 1858 року поет орендує у Львівського магістрату маєток села Зубра. Для львівських театрів К. Уєйський написав п’єси «Виправдання Шопена» та «Пролог». Він автор прозового твору «Листи з-під Львова» (1860). У 1877-1878 роках був депутатом Державної ради у Відні. 1880 року покидає Зубру, переїжджає до сина в Томашівці на Поділля. Останні роки прожив у селі Павлів поблизу Радехова. Помер у 1897 році.

 

 

БЕРНАРД МЕРЕТИН.

Архітектор.

Зробив неоціненний внесок у створення архітектурного образу міста Бучача. Твори будівничого Бернарда Меретина відкривають цікаві сторінки історії українського мистецтва середини ХVІІІ століття і, зокрема, архітектури міста. Меретин за походженням німець. Про те, коли і як він став архітектором, а також про точне місце і дату його народження не відомо. Народився він приблизно наприкінці ХVІІ ст. У пошуках заробітку ( а, можливо, і на запрошення) він прибув до Львова, де завдяки численним замовленням мав змогу плідно працювати. Його Львівський собор св. Юра є однією з вершин пізнього бароко в українському мистецтві. Величезний слід залишила діяльність Б. Меретина у Бучачі. Десь наприкінці 30-років архітектор отримав замовлення на будівництво кількох споруд у місті. Він прибув у Бучач, щоб зробити необхідні виміри і «прив’язати» споруди до місцевості. По суті, заново створювався генеральний план історичного центру міста. Буквально за десятиріччя (1740-1750 роки) у Бучачі з’явилися три новобудови: ратуша, церква св. Покрови і костел. Найбільш значною спорудою, безперечно, є ратуша (завершена близько 1751 р.). Споруди Б. Меретина органічно вписалися у навколишній ландшафт, стали невід’ємними домінантами історичного центру міста і зараз визначають архітектурне обличчя Бучача.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.