У четверту суботу листопада вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів в Україні. Наймасштабнішим з них був голод 1932-1933 років.
Голодомор в Україні визнаний геноцидом на законодавчому рівні і у судовому порядку.
Історики називають причиною голоду репресивну політику хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада. Таким чином влада хотіла упокорити українців, остаточно ліквідувати спротив режиму та боротьбу за відродження власної державності.
В результаті проведення комплексних судових експертиз було встановлено, що у 1932-1933 роках комуністичний тоталітарний режим знищив понад 10 мільйонів українців, 4 мільйони з яких діти.
Голодомор, як геноцид
Верховна Рада у 2006 році офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним.
У 2010 році Апеляційний суд Києва довів геноцидний характер Голодомору і намір Сталіна і його соратників знищити частину української нації.
Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан, як окрема держава.
Ще вісім країн засудили Голодомор, як акт винищення людства або вшанували пам’ять мільйонів знищених голодом українців.
Росія заперечує, що голодомор був геноцидом. Вона визнала, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від нього постраждали багато регіонів СРСР.
Слова “геноцид” немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору. У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор назвали “жахливим злочином проти народу України та людства”.
Географія голоду
Територією Голодомору була вся територія радянської України, а також території проживання українців за її межами – Поволжя і Кубані. Масовий голод був також у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибірі і Казахстані.
Водночас у Росії на регіони з найвищими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення та 1% території, тоді як в Україні – 41% населення та 34% території, твердить Інститут демографії. Найбільше українців загинуло у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.
Інститут демографії оцінює втрати населення в українських регіонах від 20% до 10% від загальної кількості. Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
Голоду зовсім не було на українських землях Галичини, Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили до складу Польщі, а також Буковині, яка була в Румунії, та у чехословацькому на тоді Закарпатті. Голод мало торкнувся Криму, який тоді належав до РСФСР. Репресивні методи Голодомору
У 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання план хлібозаготівель у 356 млн пудів хліба. Йшлося про повне вилучення усіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших харчів, одягу та майна як штрафу за невиконання плану.
За даними історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.
Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
Натуральні штрафи
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство.
Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Чорні дошки
Боржників заносили до списків, які називали “чорні дошки”, накладали різноманітні штрафи й санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів. У роки голоду потрапляння села на “чорну дошку” означало вирок його жителям – тотально вилучали їжу, не підвозили товари і забороняли селянам виїжджати за межі населеного пункту.
Система “чорних дощок”, окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.
Закон про 5 колосків
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та “інші антисоціальні елементи” розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшувальних обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків”, оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч людей. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.
За матеріалами BBC News Ukrainian
